Чомусь давно не пишеться.
Лише окремі образи,
Бува, зрідка заскакують
На спалахи думок.
Ті ж гОстями не тішаться,
Бо знають, що розкришаться
Епітети й прообрази
Пустими караляками
У немічний рядок.
В які кутки заникала
Таланти Богом видані?
Світ-за-очі від сірості
Натхнення десь втекло.
І кликала і хникала,
В поетів рими смикала.
Але слова розкидані...
Признаюсь вам по-щирості:
Безвіршя - допекло!
Іду до Слова Вічного
За римами багатими,
Занурюючись з трепетом
В Священну глибочінь.
Торкаюсь до величного,
Бездонно-поетичного
Думками кострубатими.
І видається лепетом
Мій труд словосплетінь...
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Спасибо за стихотворение, Светлана, за искренность, напомнило и мое такое состояние и когда оно есть - тяжело. Благословений Вам и успехов!!! Комментарий автора: Спасибо, Галина, за отзыв и благословение. Пусть и Вас Господь благословит.
Все пройде... - Cветлана Касянчик Цей вірш присвячений моїй дорогій сесричці, Вірі, якій довелося пережити великі труднощі, з яких вона ще й зараз до кінця не вибралась. Але вона живе надією (як і всі ми). 6 червня, 2007 року, по дорозі з Київського аеропорту в Нововолинськ, місто її дитинства, вона і її друзі попали в автокатастрофу. Вона і двоє її друзів їхали з США в гості. Їх зустрічати виїхали друзі і родичі. У тій катастрофі загинуло 6-ро людей, троє з загиблих були її дуже близькі друзі. З трьох, що їхали з Америки, залишилася живою тільки вона одна, зранена, з поломаними кістками. До цього дня вона знаходиться в Україні, де проходить лікування. Сьогодні в неї День народження. Ми, її родина, і друзі щиро вітаємо Вірочку з цим днем і щиро бажаємо їй повного одужання і багато щастя.
